Володимир Вікторович користувався великим авторитетом як вчений, клініцист, наставник, педагог. Його дійсно любили студенти, молоді лікарі, асистенти та глибоко поважали колеги.
В післявоєнні роки була зачислена за конкурсом на посаду доцента кафедри Антоніна Іванівна Апасова. Пройшовши відому Свердловську школу ортопедів-травматологів, Антоніна Іванівна була всебічно освідченою людиною, високопрофесійним спеціалістом, чудовим педагогом та наставником молоді.
Наукові дослідження проф.Єлецького О.Г. та його співробітників присвячувались розробці та удосконаленню методів лікування переломів, несправжніх суглобів, проблемі репаративної регенерації кістки. Проф.Єлецький О.Г. вивчає анатомічні варіації попереково-крижового відділу хребта і їх ролі у виникненні больового синдрому, удосконалює методи лікування пошкоджень і захворювань хребта, він є одним з піонерів розробки артропластичних операцій на суглобах на теренах бувшого Радянського Союзу. Класичним дослідженням стала його розробка по інервації колінного суглоба. У 1936 р. він видає монографію «Захворювання та пошкодження хребта», а у 1937 р. його учень Клімов Костянтин Михайлович розробляє оригінальний метод лікування вивихів акроміального кінця ключиці і захищає кандидатську дисертацію. У 1938 р. Захаржевський В.П. розробляє новий метод остеосинтеза – плоско-дирчатий «больцунг» для діафізарних переломів. Алексєєнко І.П. обґрунтував значення біомеханічних факторів при лікуванні переломів шийки стегна і отримує вчену ступінь кандидата медичних наук. За дев'ять довоєнних років на кафедрі захистили три дисертації на вчену ступінь кандидата медичних наук, видали одну монографію, опублікували 34 наукових праць. Творча робота була перервана початком Великої вітчизняної війни (1941 р.).
Співробітники кафедри ідуть на фронт, а інститут евакуюють у м.Челябінськ. Проф.Єлецький О.Г. з перших днів добровольцем іде в армію, працює в різних шпиталях консультантом, передає свої знання і досвід молодим лікарям, публікує 6 наукових праць про тактику і методи лікування вогнепальних переломів, ран, їх наслідків. На фронт пішли Алексєєнко І.П., Монбланов В.В., Новік М.С. Співробітники кафедри в евакуації займаються підготовкою військових лікарів і лікуванням поранених солдат і офіцерів. Враховуючи профіль кафедри, її перейменовують у кафедру військово-польової хірургії.
Після визволення Києва у 1944 р. інститут повертається у рідне місто і проф.Єлецького О.Г. відкликають на роботу до інституту, а кафедра за штатним розкладом називається кафедрою госпітальної хірургії № 2. В цей час на кафедрі працювали доц.Апасов А.І., доц.Алексєєнко І.П., який крім того по сумісництву працював заступником Міністра охорони здоров'я України, асистенти Леончук Г.С., Воробйов М.О., Маринич А.С., Фельдман А.Я., Новик М.С. У тяжкі повоєнні роки співробітниками кафедри проведена велика організаційна робота по забезпеченню умов для проведення учбового, лікувального, консультативного процесів. Місто майже повністю було зруйноване. Необхідно було відновити клінічну базу, гуртожиток для студентів і все це робилося силами професорсько-викладацького складу і студентів. Інститут відновили. Почалася кропітка щоденна робота. У 1952 р. кафедрі повертають її первинну профільну назву – кафедра травматології та ортопедії.
Під керівництвом проф.Єлецького О.Г. співробітниками кафедри та науковими співробітниками першої клініки НДІ травматології та ортопедії (база кафедри) проводилась велика творча, педагогічна робота по удосконаленню методів викладання, оснащенню кафедри необхідними для викладання предметами.
Активну участь співробітники кафедри приймають у науковій розробці по профілактиці травматизму, лікуванні інвалідів війни, захворювань суглобів; значний внесок зроблено ними у розробку реконструктивно-відновчих операцій при ураженнях апарата опори та руху.
Проводиться кропітка робота по вихованню молодих лікарів, підготовці фахівців по травматології та ортопедії через клінічну ординатуру та аспірантуру.
Під керівництвом проф..Єлецького О.Г. захистили кандидатські дисертації: у 1950 р. – Леончук Г.С., Монбланов В.В.; у 1953 р. – Новиков Г.В., Мерман А.А., Прилипко Т.І.; у 1954 р. – Озеров А.Х.; у 1955 р. – Маринич А.С. Талько І.Г.; у 1956 р. – Книш І.Т. По конкурсу обирається асистентом кафедри Шумада І.В. Захищають кандидатські дисертації Палатний О.І. – у 1961 р., Власенко В.Є. – у 1967 р., Остапчук А.В. – у 1969 р., Крижанівський В.І., Козинець П.І., Волошин О.І. – у 1968 р.; докторські Воробйов М.О. – у 1961 р., Озеров А.Х. – у 1963 р., Новиков М.В. – у 1969 р., Книш І.Г. – у 1966 р. Таким чином, під керівництвом Єлецького О.Г. захищено 4 докторських і 19 кандидатських дисертацій.
Проф.Єлецький О.Г. зробив значний творчий внесок у організацію та вдосконалення викладацької роботи на кафедрі по якісному підвищенню знань і практичних навичок студентів по ортопедії та травматології, у підготовці висококваліфікованих фахівців і викладачів для вищої школи. Створена їм наукова школа дала відомих ортопедів-травматологів, які гідно продовжували його творчі ідеї: Новиков М.В., Озеров А.Х., Шумада І.В., Талько І.Г., Волошин О.І., Книш І.Т. та ін. Єлецький О.Г. удосконалив методи лікування травм та захворювань хребта, розробив раціональні доступи до суглобів, удосконалив відновні операції на кульшовому, колінному, плечовому, ліктьовому суглобах. Він був піонером розробки артропластичних операцій на великих суглобах, запропонував методику лікування спастичних парезів при пошкодженнях спинного мозку. На підставі вивчення кісткової регенерації доказав здатність гіпертрофованих кінців несправжніх суглобів до регенерації і тим самим спростував існуюче ствердження про нездатність їх до регенерації. Проф.Єлецьким О.Г. удосконалена методика оперативного лікування застарілих вивихів плеча, вроджених підвивихів і вивихів стегна у дорослих, він дослідив і описав інервацію колінного суглоба і методи стимуляції кісткової регенерації. В 1966 р., у 76 річному віці проф.Єлецький О.Г. виходить на пенсію, проробивши завідувачем кафедри 34 роки і на цю посаду обирається по конкурсу його талановитий учень професор Озеров Антон Хрисанфович.